У 1946–1949 роках на південний захід від центру Х’юстона побудували готель Shamrock. Це був найбільший готель, споруджений у США в 1940-х, та екстравагантний центр для багатьох жителів Х’юстона й гостей з усієї країни. Про 38 років існування могутнього місцевого символу далі на houston1.one.
Відкрив нафтовий магнат
Відкрив готель американський нафтовий магнат Гленн МакКарті, прозваний журналістами «Даймонд Гленн» або «Король диких котів». МакКарті, син мандрівного робітника нафтопромислу, вже з дитинства працював на нафтових заводах і навіть покинув коледж, щоби зайнятися бізнесом. У віці 26 років став мільйонером. Підприємець пробурив понад 1000 нафтових і газових свердловин у Техасі та таких віддалених місцях, як Єгипет і Болівія.
У власності магната були не лише нафтові підприємства, а й мережа місцевих газет, офісні будівлі, газова та хімічна компанії, сталеливарний завод тощо. У 1949 році його статки оцінювалися в 200 мільйонів доларів.
Однак найвідомішим підприємством МакКарті став готель Shamrock, збудований за 21 мільйон доларів. Саме він приніс йому національну славу та надихнув на створення вигаданого персонажа Джетта Рінка в романі Giant Едни Фербер 1952 року, який у 1956-му екранізували.
Грандіозне відкриття
Відкриття готелю в 1949 році ознаменували масштабним святкуванням до дня Святого Патрика, яке прозвали «найбільшою вечіркою Х’юстона». Зібрався натовп із 2000 знаменитостей з усього світу, серед яких техаські нафтовики, як-от Сід Річардсон, та голлівудські знаменитості, наприклад австралійський кіноактор Еррол Флінн. Організація вечірки коштувала 1,5 мільйона доларів і транслювалася в прямому ефірі національного радіо. Загалом вечірку відвідало 50 000 осіб.
Американський промисловець-підприємець, новатор американської авіації Говард Г’юз навіть запропонував МакКарті один зі своїх літаків, щоби він міг доправити голлівудських зірок до Х’юстона.
18 поверхів, 1100 номерів
18-поверховий готель збудували з цегли кремового кольору, яку оздобили мармуром та вапняковими елементами. Дах зробили із зеленої черепиці. Готель мав власний 5-поверховий гараж на 1000 автомобілів. Територію прикрашали обсаджені деревами стежки, розкішний ландшафтний сад, тераса та величезний плавальний басейн. Розташовувалася споруда віддалено від шуму та плутанини в центрі міста.
Готель мав як звичні, так і унікальні архітектурні елементи. Вестибюль площею 1524 м2 спроєктували в стилі артдеко. Найкращі дизайнери й майстри міста облаштували й прикрасили просторі номери, розкішні президентські «люкси», громадські їдальні на 10 людей, смарагдову кімнату з банкетним залом на 1000 осіб тощо. Інтер’єри кімнат були представлені в 63 відтінках зеленого.
За трьома основними їдальнями, на першому поверсі чи в підвалі, знаходилися кухні, пекарня, холодильні камери, льодогенератор, пральня, хімчистка та інші об’єкти обслуговування. Третій поверх вміщав менші їдальні та кухні разом із медичним відділенням. На нижніх поверхах розташовувалися одномісні номери для гостей; на середніх – «дублети» або однокімнатні приміщення; на верхніх – окремі квартири та пентхауси. У всіх номерах були кондиціонери, телевізори та радіо з можливістю вибору чотирьох радіостанцій, записаної музики або готельних розваг. Загалом налічувалося 1100 номерів.
Готель мав кілька ресторанів, барів, лаунжів, тут проводилися світські заходи. Містив заклад і власний нічний клуб Emerald Room, а також приватний клуб для спілкування Cork Club.
Найбільший у світі відкритий басейн
Особливість готелю – величезний басейн, що був придатний для катання на водних лижах. Він відповідав вимогам Олімпійських ігор, мав 9 доріжок для плавання та «змінену форму віяла» із закругленими кутами. Довжина басейну – 50 м, ширина – 43 м. За деякими даними, то був найбільший відкритий басейн на планеті. Тому очікувалося, що він приверне увагу до Х’юстона як місця проведення регіональних і національних змагань із плавання та стрибків у воду. І це таки сталося!
У 1949 і 1950 роках басейн приймав Національний юніорський олімпійський чемпіонат з плавання та стрибків у воду. Крім того, у Shamrock протягом кількох десятиліть проводили національні чемпіонати із синхронного плавання та інші юніорські національні змагання. Команди із синхронного плавання Shamrock Hilton Corkettes отримували найвищі нагороди за свій дисциплінований талант і творчу командну роботу. А готельні команди плавання та стрибків у воду та їхній суперник Dad’s Club змагалися за перемогу на державних і національних змаганнях.
Вони ділили між собою басейн влітку, а взимку були вимушені шукати теплу воду в закритих басейнах Х’юстона. Синхронні плавці, стрибуни у воду, клоуни та танцюристи виступали на кожному бенкеті та коктейльній вечірці біля басейну готелю, заробляючи кошти для поїздок команд на змагання.
Shamrock пробурив 2 глибокі свердловини, щоби забезпечити 177 000 галонів води для басейну. Вода постійно рециркулювала, а система фільтрів повністю оновлюватися кожні 8 годин. Для дайверів облаштували 2 однометрові та 2 триметрові трампліни, додали споруду для стрибків у воду з однією 5-метровою та однією 10-метровою платформою для занурення. Тут навіть проводили виставки водних лиж і моторних човнів.
Місцева ікона
Shamrock був популярним місцем зборів світських людей Х’юстона і навіть мав власне радіошоу під назвою Saturdays at the Shamrock, створене радіомережею ABC. У той час це була єдина національна радіопрограма, яка не виходила в Нью-Йорку чи Лос-Анджелесі. Шоу знімали в самому готелі. Виходило воно з 1949 по 1953 рік.
Shamrock мав важливе значення для збереження історії та культури Х’юстона. Тут провели чимало випускних вечорів, медових місяців та інших масштабних заходів. У його номерах зупинялися відомі зірки з усієї країни, як-от американський актор і співак Френк Сінатра чи гітарист Пет О’Браєн.
Продаж і знесення
Відкриття готелю стало вершиною слави МакКарті. У 1952 році, щоби сплатити борги, підприємець продав право власності на готель компанії зі страхування життя. У 1954 році Shamrock викупила мережа Hilton Hotels Corporation.
Корпорація зіткнулася з постійними проблемами підтримання рівня заповнюваності, достатнього для забезпечення прибуткової роботи готелю. Величезні розміри Shamrock, його віддаленість від ділового району в центрі міста, а також стрімкий ріст недорогих мотелів поставили Shamrock у невигідне конкурентне становище.
У 1985 році готель продали Texas Medical Center, який зберіг будівлю гаража, але в 1987 році зніс сам готель, веранду та сади біля басейну. Замінили їх наземною автостоянкою. Проти знесення відбулася демонстрація в 1986 році, у день Святого Патрика. Тоді на протест вийшло 3000 людей, серед яких і сам Гленн МакКарті, проте демонстрація виявилася безуспішною. Згодом на місці готелю розмістився Техаський інститут біологічних наук і технологій A&M.
Через обурення багатьох мешканців Х’юстона знесенням готелю місто вирішило створити Архітектурно-історичну комісію Х’юстона, щоби жодна інша вагома історична будівля не зазнала тієї ж долі, що й Shamrock.